Літо. Жара. Зять і теща сапають в полі ненависну плантацію буряка. Зять набирається сміливості і каже:
– Мамо, а чи не збігали б Ви мені по цигарки? Даю 50 грн. і здачі мені не треба віддавати.
Долаючи відчуття обурення. Теща рахує, думає, погоджується і жене по цигарки.
Сапають далі. Зять закурив. Посміливішав і каже:
– Мамо, а чи не збігали б Ви мені по пляшку горілки? Даю 100 грн. і здачі не треба.
Той же результат приправлений обуренням, яке спроможна перемогти лише жадібність. Збігала. Купила. Здачу залишила собі. Зять випив і повеселів зовсім:
– Мамо, а дайте я вас по писку трасьну! Даю 500 грн.!
Гнів тещі стримала лише думка про те, що 500 грн. гроші немалі, а на полі нікого нема і ніхто того не побачить. Погодилася!!! Відлуння затріщини по пиці прокотилося полем, а гроші перекочували в тещину кишеню. Дзвонить мобільний телефон у цілком задоволеного і вже практично щасливого зятя. Піднімає трубку. Дружина з того боку дроту люто викрикає: «Де ти є, йолопе? Що робиш, далі на дивані валяєшся біля телевізора?». Та ні, – відказує зять, – на полі з мамою буряки сапаю. Дружина вже тепліше питає: «Ти мамі пенсію віддав?». Та віддаю по-трохи, – рапортує зять . .

Leave a Reply